Прохолодний осінній вечір, затишна кав’ярня на вулиці Ушакова. Біля її входу та всередині всього кілька людей, хоч вже майже шоста, і вечір має починатися. Та ось, один по одному, заходять люди та сідають за маленькі дерев’яні столики і готуються до культурного збагачення. Сьогодні, у Всеукраїнський день бібліотек, вони зустрінуться з найвідомішими близнюками країни — Братами Капрановими, які трошки запізнюються.
Я сиджу разом з іншими студентами-журналістами і разом ми розглядаємо присутніх. Кількох нам вдається впізнати: Анатолія та Олену Марущаків та Ірину Корольову.

Проходить ще хвилин з десять-п'ятнадцять і ось до кав’ярні заходить молода худорлява дівчина з коротко підстриженим волоссям, а за нею – самі брати. «Нарешті!»,- подумала я, бо вже заморилися чекати. Брати, разом з дівчиною розташовуються на невеличкому диванчику біля барної стійки, та ще не збираються починати вечір.
Вже через кілька хвилин організатори зустрічі (Херсонська обласна бібліотека для дітей) представляють братів разом з їх супутницею – письменницею Галиною Ткачук, яка і заходила перед ними, і творчу інтелігенцію міста, яка прийшли на зустріч (окрім вищезгаданих, ще Анатолій Кичинський - Член Національної Спілки письменників України та Асоціації українських письменників, лауреат літературних премій ім. Павла Усенка та Бориса Нечерди та Шевченківської премії за 2006 р., і отець Сергій – директор «Центру української книги» та інші). Галина з Дмитром та Віталієм Капрановими зустрічаються сьогодні з нами у ході «Бібліотечного літературного марафону».

Один з братів каже, що вони не заморочуються, хто з них хто, і одразу, під шум кавоварок, приступає до читання. Спочатку коротенька історія – «Русалка» з їх першої книги «Кобзар 2000». Та я не так слухаю, як роздивляюсь обкладинку: задня сторона обкладинки до гори дригом! І розумію, що це помітила не я одна, бо ще кілька людей придивляються до книги та посміхаються.
Та все ж дослуховуємо і брати кажуть, що це - розігрів, - слово надається Галині.
«Галина, крім того, що пише дитячі книжки, за які отримує премії, ще на дозвіллі, мабуть, як всі українці, пише вірші… Слово їй… «ЖГІТЄ»,як-то кажуть!».
І, на продовження теми, письменниця читає вірш «Потопельники», за ним – «Дон Кіхот» та «Субота».

Цілий день, як розповідають Брати Капранови, вони спілкувалися з дітьми і читали їм більше-менш цивільні та пристойні речі, та зараз, коли публіка інша, можна прочитати і щось гостріше. Вибір зупиняється на моряцькій історії-брехні, від якої всі луснуть зі сміху!

«У кожного з вас друге «я» – фактично ваш опонент. А наше третє «я» доволі паскудного характеру, постійно сперечається, й мало того: крадькома ця скотина пише вірші! І здебільшого не зовсім пристойні. Ми його сварили, ми йому забороняли, кричали – нуль на масу: воно пише вірші. І ми вирішили його покарати та стали їх оприлюднювати, щоб йому стало соромно і воно перестало це робити. Тому одразу вас попереджаємо: те, що зараз пролунає – за це ми відповідальності не несемо».

Брати розказують, що як письменники, інколи читають жіночі журнали, бо як же писати про жінку, не знаючи її психології? І де ще краще шукати відповіді, ніж у глянці? В одному з журналів прочитали, що середній статевий акт триває 27 фрікцій. «Як вони змогли підрахувать - ми не знаємо, збивалися весь час» і тому просто написали на цю тему вірш.
«Цей вірш не про секс, а про літаки» - каже один із Капранових.

Ти це знаєш сама:
В світі правди нема.
Але іншого світу де взять?
Ти залишилась з ним,
Хоч він «МІГ 27»,
Коли я «МІГ», я «МІГ 29».
Як? Коли? І чому?
Ти скорилась йому
І душею поринула в морок.
Ти казала усім,
Що він «МІГ 27»,
А тобі це було як сорок.
Але я не втечу,
Не віддамся плачу,
Не полину з птахами у вирій.
Маю думку просту:
Я знайду собі ту.
Саме ту: «ТУ 134»».

Брати зізнаються, що інколи рівень розуміння їхнього третього «я» примітивне. Та воно пише і політичні вірші - перший Цензурований вірш належить саме йому:

Я тебе (ЦЕНЗУРОВАНО) люблю.
Я тебе (ЦЕНЗУРОВАНО) хочу.
Тільки слово моє обскубли –
Тож не буде цієї ночі.

Заблукала дурепа планета
У холодній космічній пустелі.
Я сиджу (ЦЕНЗУРОВАНО) в неті,
Чи дивлюсь (ЦЕНЗУРОВАНО) телік.

Туманить щось брехун аналітик
І брязчить срібняками вправно.
Хтось зібрав (ЗАБОРОНЕНО) мітинг
Написав (ЗАФЛУЖДЕНО) правду.

Ми – зернинки у їхньому жорні,
Ми – мука, що зродиться із муки...
І слова закипають у горлі:
„Ах ви ж, блядь, (ЦЕНЗУРОВАНО) суки!”

Один одного змінюючи у читанні брати шуткують та задають настрій вечору. У виконанні братів линуть їх власні вірші(«Освітні рубаї» проте, що першокурсниці, на відміну від усіх, не старіють; своєрідні сучасні коломийки про точку G, податкову та вірші їх колег. Читають з двох збірок: «Ніч еротичної поезії»(«НЕП») та «Вечір іронічної поезії »(«VIP») вірші Михайла Карпового, Юрка Позаяка, Артема Полежаки, Юрка Винничука та інших. Усі сміємося з правди життя, яку сатирично та іронічно змалювали поети, а особливо – з вірша Карпового «Пересторога дівчатам»:

Турбуючись за вашу цноту,
попереджаю: у житті
трапляються лихі істоти
в науці знані як самці.

Це є мерзотники останні
зі хтивим вогником в очах.
Їх жертви мріють про кохання
і поцілунки при свічках;

їх жертви - ангельскі створіння,
наївні, легковірні... В них
самці беруть, що їм потрібно
(плюс галочка у записник)

і наодинці з самотою
лишають мучитись. Вони,
найнебезпечніші весною,
узимку, влітку, восени.

Дівчата, тож пильнуйте добре,
щоб їм не трапити в меню!
До речі, телефонний номер
залиште... Я передзвоню.

- Скільки в нас ще є часу?, - питають брати у організаторів.
- 15 хвилин
- О, то ми ще встигнемо розказати про нашу нову книжку «Щоденник моєї секретарки»!
Це, признаються брати, їх перший повноформатний прозовий твір, і тому вони страшенно хвилюються.

На його створення надихнув один випадок: «У нашому великому офісі працюють позмінно дві секретарки. Вони у спеціальному журналі залишають різні робочі записи. Та одного разу наше менеджер приходить до нас з криками :Подивіться, що ця дура пише в журналі! Іі бачимо: дівчинка в журналі пише не лише справи, а й свої враження, і ми нариваємось на таку фразу: «Сьогодні Віталій Віталійович пригостив мене яблуком. Я відмовилась. Я вважаю, що ми ще не в тих стосунках, коли я можу взяти у нього яблуко». Звідки у 21 столітті взялася людина, яка дивиться телебачення,читає журнали, взяла такий погляд,не властивий нашій епосі? У час морального занепаду, інформаційного безприділу, культурної катастрофи, існують дівчата, які вважають, що не можна у недостатньо знайомого чоловіка брати яблуко. І це дуже вразило братів, бо ще - таки існують чисті невинні людські душі. Так і виник задум роману.

«Ми знаємо, що в Херсоні з українською книгою голодуха», - кажуть гості, і, на жаль,вони праві. Дістають величезну чорну валізу, яка ще зранку була набита їхніми власними книгами та книгами їх видавництва. «За допомогою таких зустрічей та акцій ми хочемо допомогти людям знайти свою літературу, адже хороших і поганих книжок не буває: є книжки для мене, і не для мене»

Письменники запевняють, що нічого не читали дітям з того, що читали сьогодні нам, а на десерт пропонують нам черговий вірш від їх третього «я», на який ми з задоволенням погоджуємось! Вірш, написаний на операційному столі, коли, після невдалого походу до льоху одному з братів розтрощило палець старою лядою, і його пришивали. А трагічну баладу так і назвали – «На відрізання пальця поетові».

Ось і все, підійшов до кінця творчий вечір і нам пропонують придбати привезені братами книги. Всі одразу кинулися питати, чи є «Ніч еротичної поезії», та я не помітила, чи хтось до мене купив її сьогодні, чи ні, та я стала власницею останнього привезенного примірника…




Автор: Олександра Годіна
Фото автора